“Чому я все ще думаю про це, якщо мені так погано?”
Це не мазохізм. Це надія, яка ще не здалась.
Поки є біль — є зв’язок. Поки є зв’язок — є шанс, що щось зміниться. Що людина повернеться. Що ситуація вирішиться так, як ти хочеш.
Відпустити біль означає відпустити надію. А надію відпускати дуже важко — навіть коли вона перетворилась на джерело страждання.
Тому люди залишаються там, де боляче. Не тому, що їм подобається страждати. А тому що вони ще не готові прийняти, що те, чого вони хочуть — не відбудеться.
Це людяно. Це нормально.
Але важливо відрізняти надію від ілюзії. Надія спирається на реальні ознаки можливості. Ілюзія — на бажання, щоб щось було можливим, незважаючи на докази.
Коли ти в болю — запитай себе: є реальні ознаки, що ситуація може змінитись? Чи я тримаюсь за надію, якої немає?
