Потяг часто здається біологічним і випадковим: “просто тягне”. Але в бажанні майже завжди є соціальний шар. Нас приваблює не тільки тіло, а й те, що людина символізує: свободу, силу, заборону, статус, небезпеку, ніжність, успіх або шанс стати кимось іншим поруч із нею.
Статус може підсилювати потяг, бо він обіцяє більше, ніж романтику. Він обіцяє визнання. Якщо мене хоче людина, яку інші вважають цінною, я ніби сам стаю ціннішим. Тому сексуальне бажання іноді змішується з бажанням бути обраним у соціальному сенсі.
Це не робить потяг фальшивим. Але робить його складнішим. Людина може бажати не тільки близькості, а й відчуття перемоги, доступу, підняття власної самооцінки. Саме тому після досягнення бажаного інтерес іноді падає: статусний заряд зникає, і лишається реальна людина.
Зрілість у бажанні починається там, де ми можемо чесно бачити: мене тягне до людини чи до того, ким я почуваюся поруч із нею? Це питання не вбиває потяг. Воно робить його менш сліпим.
