Люди часто прив’язуються не до людини, а до нестачі відповіді.
Не до її характеру. Не до її тепла. Не до реальної близькості, яку можна було б перевірити в діях. А до порожнього місця, де мала бути ясність.
Коли відповіді немає, психіка починає працювати замість іншої людини. Вона добудовує причини, виправдання, приховані почуття, майбутні розмови. Одна пауза перетворюється на цілий сюжет.
Саме тому ігнор створює фантазію. Він не просто ранить. Він залишає достатньо темряви, щоб у ній можна було побачити все, чого дуже хочеться.
Іноді залежність починається не з любові. Вона починається з повідомлення, яке так і не прийшло.
